queen_of_angmar: (Default)

Ще на третьому курсі прочитала я, значить, книжку Пауло Фрейре з чудовою назвою “Педагогіка пригноблених”.

Дісклеймер: коли йдеться про “педагога” і про “учнів” їх не треба сприймати в вузькому значенні "вчитель в класі-школярі" чи "викладач-студенти". Тут ідеться радше про владні стосунки.

Однією з центральних ідей в цій книжці була теза, що педагог повинен в першу чергу прислухатись до своїх учнів і не прічінять добро відповідно до власних уявлень про світ і пригноблених. Так ось, коли я книжку читала, на інтуїтивному рівні я цю ідею сприйняла, як справедливу, але оскільки я з дитинства мала нездоровий потяг до “я краще знаю”, то мене довго ще точив черв'ячок сумнівів: але ж пригноблені реально не завжди краще знають, чого їм треба, бо в педагога частіше є ширший горизонт знань, ну.

Так ось, друзі мої, розповім про приклади, які мене переконали в тому, що якщо ти хочеш бути лібертарним педагогом і робити, а не прічіняти добро, часом треба не наглядати і карати, а заткнутись і послухати.

 

Але перед тим я розповім ще одну історію. Світоглядна, так сказать, історія.

Read more... )

А тепер приклади з власного життя, коли “пригноблених” не слухають. Не лякайтесь, страшного слова на букву “ф” не буде (хоч прикладів, коли особи чоловічої статі приходять розповісти феміністкам, що ті “все роблять неправильно” можна знайти стотищмільйонів і ще п'ять — і то ще в кращому випадку, коли розуміють що не “ніхто тебе не угнітає, що ти собі видумала”).

***

Історія номер один, в свідки прізивається lisova_kazka

Read more... )

***

Приклад номер два. Село, в смислі, гуртожиток і люди, в смислі, нелюди, в смислі дібільна могилянська адміністрація.

Read more... )

Корочі. Цим довжелезним постом про "попиздіть" я прошу вибачення в шанованого педагога Пауло Фрейре за те, що не йняла віри його словам. Я поумніла і переосмислила.   

queen_of_angmar: (Default)
От і прийшла моя черга невдоволено бурчати, що Могилянка вже не та.
Я сьогодні в моєму улюбленому пабліку "Підслухано в НаУКМА" побачила те, від чого ахуєла, потім ще раз ахуєла і ще раз.
Спитала чувіха (анонімно, звісно), цитую: "чи можливо отримати залік, заплативши? Хоча б з фіз-ри?"
По-перше, я свято переконана що обов*язкова фіз-ра це піздєц на патичку, який нікому нахєр не треба
Але, по-друге, я, як фізкультхейтер (і могилянці мені не дадуть збрехати), знаю, що, щоб здати фізру на четвірку треба просто ходити на пари. Там навіть не треба грати в баскетбол чи займатись ще якоюсь хєрньою (я лічно любила грать в баскетбол і волейбол, хоч фізру ненавиділа всіма фібрами душі, ну то вже справа смаку).
Якщо ти поприносиш довідки, то тобі поставлять втої бали і без відвідуваності.
Для тих, хто не може отак "повноцінно" ходити на фізру є спецгрупа, яка на парах з фізри гуляє Подолом.
Як цього можна було не викупити і провчитись до весни я собі взагалі погано уявляю.
Авторці питання про "забашляти", звісно, порадили йти подалі на юга, но автор вирішила, що її достоїнство цими посилами оскорбілі і розродилсь новим дописом:

"Я писала про фіз-ру,чи можна заплатити.Вражена,від відповідей деяких людей,маю дуже великі проблеми зі здоров'ям, які, не побажаю навіть найгіршому ворогу, через що запитали поради. Не потрібно так негативно реагувати, не бажаю вам опинитися на моєму місці (...)"

Я тут тіпа не буду моралофажити, шо хабарі це фуфуфу і вказувати на те, що щось ця історія дуже мені нагадує лібо піздбож лібо інфантильнсть, лібо і те і те разом взяте.

Ну от що мене убіло: ізмєльчал нині могилянець.
В мої врємєна тоже нікому не хотілось здавати фізру (ну ладушкі, декому може й хотілось :) )
Але ті, хто не хотів, навіть не думали про хабарі (або я вчилась з якимись ангелами небесними, шо тоже варіант). Це була тупо закрита опція.
Це, треба сказати, розвивало неабияку креативність і вміння домовитись з викладачами (я під "домовитись" маю на увазі "донести 100500 рефератів" напрімєр а не то, що ви подумали :) )

А для справжніх хворих залагодити собі хоча б трояк з фізри це взагалі було діло раз плюнути.
Отже, повторюся. Ізмєльчал могилянець. З креативністю туговато.

P. S. Я взагалі на підписників пабліка ображена ще й тому, що вони наїжджали на мого улюбленого і распрєкрасного наукового керівника. Ніхто не може на нього наїжджати, він самий ахуєнний, я сказала. 
queen_of_angmar: (Default)

Шановний Сергій Миронович Квіт, ви мені ніколи не подобались, і це треба визнати. Зрештою, це питання відносне - є люди, які просто не сходяться характерами. І це цілком нормально.
Але, недорогий Сергію Мироновичу, яке ж шайзе ваш підручник з теоріі масовоі комунікаціі! На ваше превелике щастя, ваш підручник - ще не найбільше гівно серед "праць" вітчизняних "науковців", тому на іхньому фоні вам вдається виглядати ще більш-менш солідно.
Тому я вам не посилаю лучів поносу, а просто від усього серця бажаю, щоб в нас таки з'явились книжки, на фоні яких ваша буде виглядати такою, якою вона і є: нагромадженням невідомо чому і як скомпільваних матеріалів з фактологічними помилками (так-так, Сергію Мироновичу, я відкрила ваш маленький секретик, що ви, хто так любить розповідати про марксистів, які не читали Маркса, не знаєте нічогісінько про культурну гегемонію, яка займає ключове місце в теоріях медіа і суспільства, інакше не приписували б цей концепт Франкфуртській школі. Це мене, до речі, наштовхує на думку, що про Франкфуртську школу ви теж знаєте небагато).
І ще, мені соромно, що моя дипломна робота виглядає приблизно так само як ваше творіння.
У мене все. Дякую.



queen_of_angmar: (I'm sexy and I know it)
Я зрозуміла, в чому проблема з моїм навчанням і тим,що я чотири роки вчилась, напевне, дупою, а не головою. Зараз розкажу. Було в мене два курси по суспільних рухах. І я 100% пам*ятаю, що обговорювали ми типи соціальних зв*язків і твітерні революції, і чи може зробитись революція через інтернет, і куди прямує цей світ. От зараз я пишу статтю на роботу в схожому ключі. А фішка в тому, що з одного курсу в мене є всі матеріали, а з другого я лінива розгільдяйка не спромоглась накопичити письмових свідчень своєї діяльності (і заробила аж 60 балів після перездачі ггг). Так от, я пів години переривала записи з того курсу, з якого в мене матеріали є, поки до мене не дійшло, що те, що треба, ми проходили на іншому.    
queen_of_angmar: (I'm sexy and I know it)
Знаєте, донедавна мені ще вдавалось зберігати віру в людство і Альма Матер.
Намагаюсь не втрачати я її і тепер, післяоцього прекрасного )В моїй уяві є ідеальний варіант розвитку подій - посеред презентації заходить СМКВІТ і каже "це не презентація, а гімно", після чого вішає на двері аудиторії здоровенний замок, зачинивши всіх, хто туди прийшов слухати мадам біснуватість.
Тільки, на жаль, я підозрюю, що все буде зовсім не так і СМ Квіт прийде туди не замки на двері вішати, а моє рішення валити подалі, щоб не бачити цього лайна більше ніколи, було дуже правильним. 
queen_of_angmar: (Запіскі кніжного червя)
От думаю я останнім часом. Коли до мене "як до політолога" приходять з питанням в якихось матеріях, в яких я не дуже смислю, я так і кажу: "чувак, я не міжнародник, нічого не можу сказати з приводу того, як вплине зниження експорту червоних паперових ковпаків з Індонезії" чи там "я не вивчала політичну культуру" чи "я не експерт з державного управління".
Я пиблизно усвідомлюю межі своїх можливостей: я більш-менш розбираюсь в базовій теорії (дякую, Наталіє Анатоліївно!), суспільних рухах (дякую, Володимире Олександровичу і Іване Анатолієвичу!) і теорії і політиці авторитарних і тоталітарних режимів (дякую, Іване Анатолієвичу і улюблена робото!). Ну і ще щось можу вякнути по аналітиці міфу (дякую, Наталіє Анатоліївно і груба книжко "Антропологія культури"!). Але при цьому я прекрасно усвідомлюю, що мої знання скорше широкі, ніж глибокі, і коли мені треба видати якийсь умняковий текст чи кометар, я щось підчитую.
Так от, що мене дивує - дядя Вася і мій тато :), коли доходить до обговорення політики, чомусь вважають себе геніальними і суперкомпетентними в усіх питаннях, починаючи від режиму Кастро на Кубі і закінчуючи проблемами казахомовного населення в Казахстані.
І одного я не можу зрозуміти - то в мене занижена самооцінка, чи в дяді Васі і мого тата завищена?
queen_of_angmar: (I'm sexy and I know it)
Здається, я починаю розуміти всяко-разних екстремістів. Абсурдність буття і дурнуватих ритуалів, придуманих, здавалося б, цілком розумними людьми, гарно спонукає взяти парудесять гранат і йти вбивати.
Бо для чого дорослі люди ставлять якійсь вистави перед порожніми залами, я ніяк не можу зрозуміти.
Що там Бодріяр казав? Публіка вигнана зі стадіонів? Та ніфіга. Просто тим, хто на цих стадіонах грає, нестерпно визнавати факт, що насправді жодній публіці вони не потрібні.

І ще - я, напевне, клінічний бєздарь, але чотири роки гуманітарної спеціальності мене так і не навчили ставити запитання. Прикро, але факт- я добре вмію тільки знаходити відповіді. Інакше чого б то я страждала вже три з половиною години над питаннями до інтерв'ю.
queen_of_angmar: (I'm sexy and I know it)
Коли була зима, і вона не мала роботи,
сусіди бачили, як вона сидить, і читає,
дивлячись на засніжені дахи навпроти
Схожі на рисові поля
у західному Китаї

EoVR5AeWaEY
queen_of_angmar: (I'm sexy and I know it)
Люблю я свою роботу :)
От щойно підкинули мені такий кліпєц


Якесь таке ня і мімімі, що я просто немагу.
Мені треба в академію, а я бігаю і підспівую ггг

в нас в академії є хлопець, який, як на мене, бесспорно заслуговує на те, щоб буть прімєром для любого студєнта, і, хоч про нього ніхто не знімає кліпи і він не звізда всіх кантітнєнтів.

Тобто як, в нас таких студентів багато, але на плакат я би помістила тока одного Богдана :)
Не знаю, чому.  Мабуть тому, що він не тільки активіст, а й мілєйший чілавєк
queen_of_angmar: (Запіскі кніжного червя)
Антон:
але надмір сміху шкідливий
я
брітіш сайнтістс сказали? :)
Антон
не пам"ятаю хто, якийсь з класиків сказав
якийсь зануда типу Аристотеля
я
тю
і де він тепер? :)
Антон
ну як це де Аристотель
у світі сутностей!
queen_of_angmar: (Default)
У каждого человека должен быть внутренний дом. Место, куда можно возвращаться, когда тебе плохо, где можно, закрывшись от всего мира помечтать, подумать, а, на худой конец и поплакать, чтоб никто не видел. 
Кто-то избирает в качестве внутреннего дома морское побережье, виденное во сне, кому-то больше нравиться родительский дом, кто-то предпочитает горы, или жилье лучшей подруги... 
Мне повезло. Мой внутренний дом - большой и густонаселённый. Я на самом деле прожила там четыре года, и это, наверное, было лучшее время моей жизни. Как можно догадаться, это - моя любимая общага, которой больше нет. Больше всего в моем внутреннем доме мне нравятся блоки 201-204, 905-908 и комната №534. 
Когда мне очень плохо, я убегаю в свое прошлое. Опять забираюсь к Ясе в кровать, потому что очень холодно, или страшно - Винсент-Фердинанд шалит, и мы сплетничаем о моей большой ошибке любви, опять сижу с девочками на кухне во время зимней сессии-2010, никто не спит нормально, бешеная неделя, все в книжках и называют чаепитие "коммуникативным актом" (да-да, я как раз готовилась сдавать экзамен по Бергеру и Лукману, как сейчас помню), опять пишу с Александрычем на двоих работу по авторитарным режимам - он о Белоруси, я о Кубе (зимняя сессия 2011, мы выживали как могли гггг). К утру мы вдвоем таки успеваем сделать то, что должны были делать ещё трое человек, но мы ведь невероятно круты. 
И не идем на семинар, потому что. 
Мы опять рисуем картину маслом (то есть, конечно, карандашом) "Антон Печёнкин повелевает картошкой", Маша опять появляется на кухне, и, посмотрев, как мы с Маричкой и Александрычем готовимся к семинару по экстремизму говорит "Да... политологи резвятся", Яся опять играет на гитаре в коридоре, у нас опять ночует куча народу.
Ещё я вспоминаю те времена, когда в тройке мы жили шестеро - я, Яся, Юля, Алина, Дима и Саша. Как Макс поил нас чаем и кормил во времена болезней или безденежья. Макс вообще был просто нашим ангелом-хранителем. Со своими заморочками, конечно, но мы все его очень любили и ценили. Самый любимый сосед мужского пола, вот честно.  
Я помню, как мы готовили подарки друг другу на день рожденья и я оставила ноут с папкой "план Язь" на рабочем столе, а в папке были расписаны все коварные вещи, которые мы готовили Ясе ко дню рождения. Как мы пели Алине под окнами. Как готовили Юле квест. Как таскали туда-сюда, из комнаты в комнату Ясину плитку.
Даже какие-то мелочи, вроде совместных просмотров фильмов, чаепитий, разговоров на кухнях чуть ли не до утра, пива сутра, мелких неурядиц, поломанного душа, "внутреннего ребенка", жареной картошки, Агаты Кристи, Цоя на балконе, стертых о струны после шести часов игры на гитаре пальцев, блеска глаз в маршрутках после того, как мы вместе всю, или почти всю ночь не спали, я всё это, как говорит один из персонажей Варкрафта "вижу и помню". 
Я вспоминаю наши посиделки и фаер-шоу на крыше, почему-то эссе по Хабермасу, вспоминаю, как в 534 вырубали свет и мы спасались от лютого холода в 905, и смотрели з Остапом и Ясей "Амадей", как мы с Ясенькой болели и я ее просто извела своим чиханьем посреди ночи, как мы сидели на пресловутом Ясином ковре, и, извините, бухали ... Кстати, все пьянки я даже вспомнить не могу, потому что в 534 был непрекращающийся праздник жизни какой-то. 
И, знаете, как же хорошо, что у меня есть этот внутренний дом, и как ужасно, что на самом-то деле этого дома уже нет, и мне некуда возвращаться. 
Ведь на 201-204 не осталось никого из наших, и нашу уютную кухню абсолютно разбомбили во время "ремонта", "ремонт" же настиг и 905-908, а в 534 уже нет кресла, служившего кроватью Ясе, матраца, служившего кроватью мне, ковра, служившего кроватью всем нашим гостям, моих книг, полочек с обувью, листика "Дівчино! Твоя дипломна сама не напишеться!". В 905 больше не живет Игорь, в 908 нету Марички и Маши. Наверное, только во второй или в третий раз в жизни я понимаю весь ужас слова "никогда". И очень хочу снова сделать мой внутренний дом настоящим. 
queen_of_angmar: (Default)
Я, звісно, слоупок, але до мене аж зараз дійшла вся дикість того, що бабки, які нам виділила держава під Євро, ми виділили на розробку абсолютно нереального проекту гуртожитку за масажними салонами, басейнами, рабами з опахалами, блекджеком, шлюхами "і прочєй хуйньой" (с)
В цей час в гуртожитку на Троєщині крізь половину вікон продовжують фугувати протяги, бо металопластикові поставили тільки на 9, 8 і 6 (!) поверхах (на сьомому от, кажись, так і не доставили), а три чверті блоків продовжують виглядати отак  


після ремонту, який робили 3,5 місяці, блок 201-204 продовжує заливати гавном, магістрів продовжують не селити, натомість селять йобнутих на всю голову першокурсниць ([livejournal.com profile] sergiy_baglay, ти - пріятне ісключєніє). Ні, нам нема на що тратити бабки!
Зате в нас є ахуєнний проект дев*ятнадцятиповерхової дури, яку нема де і за що будувати.
Ну на кий хуй розробляти проект, на реалізацію якого завідомо нема грошей? Може, варто було поцікавитись, скільки коштує будівництво даміни з опахалами і басейнами, змиритись, що такого бабла нам ніколи не бачити і зайнятись чимось корисним?
Так для справки - нам виділили 350 штук грн. Це, канєшна, не сильно багато, але зекономили б на дітях працівників академії, машині і кабінеті президента - авось, назбирали б і на нормальні умови проживання. Але для чого, якщо можна запроваджувати абсурдний режим економії, виселяти ЦВК, запрошувати антисемітів і тусуватись зі Сволотою? Це ж кудиии цікавіше, і дає набагато більше інформприводів, ніж нормальні умови в гуртожитках і працюючі розетки в аудиторіях. 
Наша адміністрація навіть нічого не роблячи продовжує переконувати мене в свому феєричному далбаєбізмі і непересічному "ефективному менеджерстві". 
Ну і так для справки, не треба, будь лаааска, коментувати це в стилі "а чєво дабілся ти?", бо це не стєнанія, а мінутка удівлєнія. До мене просто аж щойно дійшло, якими ... (я не підберу слова) бувають люди.
queen_of_angmar: (Default)
Вторник.
Ничего нового. Существовал.
Ж.-П. Сартр
Коли отакі осінні тумани починають повзти містом, мені стрімко весь час хочеться спати. Вже давно ні на що немає сил. І світ наче допомагає увірувати в те, що завтра, і післязавтра, і через тиждень, два, десять, буде так само, і інший світ неможливий. Нудота підкрадаєтьсяф до горла, а біль - до скронь. Тріщить голова, болить горло, сусіди без кінця щось сверлять, сверлять, СВЕРЛЯТЬ. В рідній академії - тільки скандали, інтрігі, расслєдаванія. 
Сайти політичних партій, після яких хочеться мити руки. Брюховецький і Квіт, які роблять чи говорять такі дурнаці, аж хочеться надавати їм ляпасів. 
300 сторінок "Мандаринів" позаду. Вересень пройде під знаком французької філософії і літератури. Основне не зациклюватись на екзистенціалізмі, а то в мене від Сартра завжди депресія, а зараз і без нього погано. Єдине, чого хочеться, окрім як спати - сидіти і дивитись якогось не надто обтяженого набором смислів Бетмена, Супермена чи Володаря Кілець, а найкраще - Гаррі Поттера. Навіть Варкрафт дістав. Натомість я розгрібаю праблєми Казахстана. 
Я знаю, що все буде добре. Треба тільки, щоб минув туман, головний біль і ностальгія за гуртожитком. Скоро буде сонячно. Ай хоуп.


queen_of_angmar: (Default)
Була вчора в гуртожитку. Крутий ремонт на одному стояку. Нашу любіму 201 окупували бєшені мамаші. Тепер там зовсім інші шпалери, які місцями відстають від стін (так-так, класно поклеєні), зафарбовані всі смішні написи на дверях (ще від попередніх сусідів) і мій Маркос. 
Бєшені мамаші в шоці від того "які жахливі умови в гуртожитках" (жаль, шо я там вже не живу і все це знаю тільки з розповідей Юлі, бо моя абіда вилилася б в вербалізацію моїх думок), нарікають, і виставили Юлю і Алінку за двері в темпі вальса, перелопативши і порозкидавши усі їхні речі. Якби вони знали, як класно нам там жилося зі старими шпалерами і "ужасними матрацами", прихуїли би вдвайнє. Бо не матраци і шпалери роблять життя класним. Як не дивно. 
Бешені мамаші не перший день тусуються зі своїми дочками і жаліються завгуртожитком і комендантці на те, який срач ми залишили в кімнаті (цікаво, яким макаром вона мала бути чисто вилизана, якщо там три місяці нікого не було, а всюди був ремонт? вони чекали, що застануть вільний від найдрібнішої пилинки простір?). 
Сумно якось. Приходиш додому, а там вже живуть інші люди. і насправді це вже зовсім не твій дім. 
Тепер я нелегал в рідному гуртожитку. Отак. 
queen_of_angmar: (Default)
Думала сховать під замок, але мене так вкурвило, що, пажалуй, хай читають всі. Єсть в мене такой маніфест:
коли я бачу всяких пиздоболів, які коментують Інсайдер і бризкають в коментах слиною на тему "могилянка вже не та", мені хочеться зібрать всі рожі в одну рожу і уїбать з разварота правою (ліва в мене слабша, ага).
Можна переформулювати:
Скільки бидла вчиться в твому універі викупаєш тільки коли заходиш на уютненький бложик про його жизнь (ну, універу, а не бидла бложик, панятно).  І всі такі піздєц умні, шоянімагу. 
Світ звісно ж стане в 100500 раз кращим, добрішим і досконалішим, якщо полити опонента, автора, а заодно і праотця Москалевського Адама в коментах гавном. І всі ж, основне, знають, як нада. І такі компеентні в усіх вапросах, шоянімагу. 
Тому я не читаю Інсайдер, Юра, вибач. Не доросла до компетенції шановних коментаторів у всіх сферах починаючи від сісєк і закінчуючи капіталізмом. Зазвичай я утримуюсь від коментів в ту сторону, але нині перечитала коменти аж під чотирьма новинами, і просто нє сдєржалась. 
queen_of_angmar: (Запіскі кніжного червя)

Наталья Анатольевна, у меня от вашего предмета начался экзистенциальный кризис. Если я еще хоть слово подумаю о Юнге, Барте или Елиаде, я нырну в такие глубины подсознательного, что даже вы меня оттуда не выудите. Я не могу сдать этот ужасный предмет, вследствие прослушивания которого у меня сложилось впечатление,что в этом бренном мире нету ничегошеньки святого.

queen_of_angmar: (Default)
Це, напевне, наслідок якогось злісного не то грипу, не то нервового зриву, який підкосив мене минулого тижня так, що я майже три доби проспала з температурою, але сьогодні мені всю ніч снилось, що за мною ганяється викладач із зовнішньої політики України (сьогодні іспит був) з льодорубом і вимагає, щоб я відповіла на 18 і 33 питання. 
Чим чорт не жартує, вивчила. 
Попались 26, 43 і 47. От засада - і вір після цього снам. Незря ж цей викладач в реальній жизні лінується не те, що ганятись за кимось, а навіть вислухати відповіді на іспиті до кінця :)

З прекрасним мущіною ходила на "артиста". Фільм так собі, музика гарна, мущіна, повторюсь, прекрасний. 
Не можу дочекатись на вихідних, бо маю їхати стопом в Білорусь. Сподіваюсь не потрапити в застінки їхнього КГБ :) 
Два іспити і одна здаравєнна робота відділяють мене від сбичі мєчьт. 
queen_of_angmar: (Default)
Як собі хочете, а я невиправний
задрот )
queen_of_angmar: (Default)
Я почуваюсь так, наче мене засунули в жорна великого млина, а з галинчиного борошна впереміш з перетертими сторінками юнга, кассірера і рішень ксу пектимуть коржі і згодовуватимуть їх майбутнім спудеям і професорам. Аби не правникам, бо право - це страшно, юристи (мертві, живі, ненароджені) - страшні люди. Здається, млин почав з голови, бо вже не перший день череп розколюється.
ЦВК відкрили, і то добре. 
queen_of_angmar: (Default)
В мене таке враження, що наші викладачі на мому 4 році навчання подуріли - три з половиною роки я була як пташка небесна - не сіяла і не жала, по-чорному їбланила (крім тих чотирьох предметів, які надто сильно любила, щоб з чистою совістю валяти на них дурня) і якось примудрялась не вилетіти з універу і навіть отримувати стипендію майже весь час. 
А тепер - погляньте на Галю - я ВСІ ВИХІДНІ ботаню, щоб в ніч з неділі на понеділок викроїти трохи часу на відеолекцію про фашизм (не для загального розвитку, а до завтрашнього семінару, шоп ви панімалі). Про час для диплому, мальчіків і пиятик я взагалі мовчу. І все одно, я не встигаю вивчити все, що треба, щоб хоч якось худо-бєдно отримати в травні свій диплом люмпен-бакалавра. Щось явно не те зі світом, точно. 

Profile

queen_of_angmar: (Default)
queen_of_angmar

July 2014

S M T W T F S
  12345
67 89101112
13141516 171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

  • Style: Winterborn for Ciel by nornoriel

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 06:17 am
Powered by Dreamwidth Studios